+38
Центр Чернівців уособлює Центральна площа, у минулому майдан Ринок або Рінґпляц, що є серцем міста ось уже майже два століття. Площа справді є центральною – від неї як промінці розходяться врізнобіч майже всі головні вулиці міста: Головна, Руська, Університетська, І. Франка, О. Кобилянської та ін.
Ідея створення площі зародилась у самого австрійського цісаря Йосифа ІІ. У 1786 р. під час відвідин Чернівців він запропонував створити на тодішній південній околиці міста просторий майдан, де працював би ринок і можна було б проводити ярмарки. Але через те, що тоді на тому місці знаходилися розрізнені приватні ділянки близько десятка городян, які місцевій владі довелося викуповувати, створення майдану рухалося поволі. Втім, уже приблизно від 1790 р., ще до завершення впорядкування площі, тут було торжище, яке на багато років визначило характер майдану і надало йому назву «площа Ринок». А вже принаймні в перші десятиліття ХІХ ст. майдан набув статусу головного, про що зазначив цісар Франц І у своєму щоденнику під час подорожі містом у серпні 1817 р.
Міська ратуша
Архітектурний ансамбль майдану Ринок, що почав формуватися на рубежі XVIII-ХІХ ст., став уособлювати нове обличчя міста. Однак справді європейського вигляду площа набула лише після спорудження тут у 40-х роках ХІХ ст. ратуші, яка назавжди закріпила за майданом статус центру Чернівців й головного осередку міського життя.
Розмови про будівництво міської ратуші велися з 1825 року і лише 19 квітня 1843 р. в присутності поважних гостей зі столиці було закладено перший камінь у фундамент майбутнього магістрату. Будівельні роботи велися під керівництвом окружного інженера Адольфа Маріна й наглядом камерального архітектора Андреаса Микулича. За 4 роки в центрі Чернівців постала ошатна споруда в стилі пізнього класицизму з високою баштою та внутрішнім двориком. По старій європейській традиції ратуша поєднує два об’єми: великий горизонтальний об’єм самої будівлі з акцентованим на тлі фасаду ризалітом, який увінчується рельєфним щитом з гербом міста; та вертикальний об’єм у вигляді 50-метрової двоярусної вежі з балконом і годинником. По цьому годиннику магістрат довгі роки звіряв час з Віднем, аж поки Чернівці не отримали самоврядування.
З балкону, що з усіх боків оточує вежу, добре видно старе місто. Звичайно, балкон в ті часи не слугував майданчиком для огляду околиць, а мав цілком практичне призначення: був місцем пожежного дозору. Сьогодні з балкона вежі кожної днини, рівно о 12-ій, на всі чотири сторони міста лунає мелодія «Марічки», яку виграє на трубі сурмач у буковинському народному вбранні.
Шпиль вежі з мідною позолоченою кулею за австрійської доби увінчувала «пташка» – двоголовий габсбурзький орел. У роки Першої світової війни, коли місто неодноразово переходило з рук у руки, «пташку» демонтували. Відтоді на шпилі змінилося чимало прапорів, як і написів на фронтоні будівлі. Але ратуша незмінно слугувала городянам центром міського самоврядування.
Художній музей
Впродовж 1900-1901 рр. поруч з ратушею постала імпозантна триповерхова споруда дирекції Буковинської ощадної каси, у якій сьогодні знаходиться художній музей. Вона була зведена за проектом талановитого учня Отто Вагнера – віденського архітектора Губерта Гесснера. Ця будівля по праву вважається класичним зразком віденської сецесії, однією з найбільш вишуканих пам'яток модерну у Центрально-Східній Європі. Споруда має чіткі симетрії фасаду, на тлі якого трохи виступає центральний ризаліт, що увінчується аттиком з двома скульптурами по краях. Серед оздоб фасаду виділяється майолікове панно, яке прикрашає верхню частину центрального ризаліту. На панно зображені алегоричні постаті, що символізують провінції Австро-Угорщини. Буковина на ньому представлена юнаком в козячій шкурі. Нещодавно на фасаді художнього музею з’явився пам’ятник букету троянд, якими, як подейкують, колись підмітали вулиці Чернівців.
Художній музей вражає й не менш витонченою красою інтер’єрів, в оформленні яких віртуозно поєднані скульптура, живопис, ліпнина, вітражі, художній метал. У внутрішньому оздоблюванні будівлі брав участь знаний український художник Микола Івасюк. Його пензлю належить картина на міфологічний сюжет, яка й досі прикрашає стелю.
Загальна кількість експонатів музею перевищує 8400. Тут створено колекцію унікальних буковинських народних образів та ікон на склі XIX–XX ст., буковинських народних килимів XIX–XX ст., буковинських i гуцульських писанок. У музеї зберігаються такі рідкісні експонати, як композиція «Страшний суд», буковинські ікони XVII–XX ст., а також стародруки, серед них «Апостол» 1632 р. Експозиція художнього музею дозволяє простежити розвиток живопису на Буковині протягом двох останніх століть. Класична школа представлена полотнами Юстина Пігуляка, Миколи Івасюка, Євгена Максимовича, Августи Кохановської та інших художників, чиї твори прикрашають музеї та картинні галереї багатьох європейських міст.
Колишні готелі
За австрійської доби ряд будинків Центральної площі слугували готелями і ресторанами. Найбільш відомий серед них був готель «Під Чорним Орлом» – сьогоднішній головний корпус торговельно-економічного інституту. У ресторані готелю полюбляли збиратися чернівецькі «вершки суспільства», а його зала слугувала сценою для театральних вистав. Як свідчить меморіальна дошка на фасаді, тут у 1860 р. молодий Юрій Федькович познайомився з творами Тараса Шевченка, й відтоді присвятив себе служінню українській літературі.
Навпроти колишнього готелю «Під Чорним Орлом» у 1910 р. постала розкішна п’ятиповерхова будівля готелю «Золотий Лев». Сьогодні тут розмістилися магазини та житлові приміщення, а також кафедри і гуртожиток університету. Про колишній готель нагадує лише барельєф лева, що завмер навстоячки у геральдичній позі угорі на фасаді кутової башти.
Попри свою давню історію, ансамбль Центральної площі набув свого завершення зовсім нещодавно. У травні 1999 р. тут було урочисто відкрито монумент Тарасові Шевченку. До речі, рішення спорудити в місті пам'ятник українському національному пророкові Чернівецька міська рада ухвалила ще у 1914 р., з нагоди столітнього ювілею від дня народження Кобзаря.
Путівник по місту Чернівці
© 2007–2015, Король Олександр
За підтримки кафедри географії та менеджменту туризму Чернівецького національного університету