Буковинські Карпати: перевал Німчич, Протяте Каміння, печера Довбуша

За 75 км на захід від Чернівців у обрамленні гір, там, де бурхливий Черемош виносить свої води на широку долину, розташувалася Вижниця – місто, яке є воротами до Буковинських Карпат.

З Чернівців до Вижниці краще їхати через Лужани, після села Шипинці, перед бензозаправкою, слід повернути з траси ліворуч; далі, після мосту через річку Прут, повернути праворуч і триматися основної дороги аж до Вижниці. По дорозі можна зробити зупинку в селі Чортория, де знаходиться музей-садиба видатного українського кіноактора Івана Миколайчука, а також відвідати жіночий монастир на Анниній горі у Вашківцях.топокарта

Вижниця

Вижниця здавна розвивалася як торгове поселення, славилася своїми ярмарковими традиціями та знана художніми народними промислами: вишивання, виготовлення килимів, обробка деревини, писанкарство. Сьогодні розвиткові цих промислів сприяє Вижницький коледж прикладного мистецтва – Буковинський осередок спілки майстрів народної творчості. Познайомитись з кращими зразками прикладного мистецтва можна у музеї цього коледжу. На околиці Вижниці у Рівні знаходиться, збудована у першій половині XIX ст., дерев’яна церква Св. Дмитра. Вона представляє культове зодчество Буковинських Карпат і є довершеним зразком гуцульських трикупольних храмів.

З Вижницею пов’язані імена видатних діячів української літератури: Лесі Українки, Івана Франка, Ольги Кобилянської та ін. У різний час вони зупинялися в цьому гірському містечку і тут їх у своєму готелі гостинно приймала Анна Москва.

На виїзді з Вижниці, не доїжджаючи до мосту через р. Черемош, від основного шляху в південному напрямку відгалужується дорога, яка через село Виженка прямує до перевалу Німчич (8 км). Дорога тут іде долиною річки Виженка проти її течії.

Виженка

Виженка – головний осередок сільського зеленого туризму на Буковині. На початку села, при впадінні в річку Віженка невеликого струмка, з правого боку на високому пагорбі стоїть дерев'яна церква Івана Сучавського (1792 р.). На цьому місці, за легендою, колись точилась запекла битва між загоном татар і селянами. У центрі села, там, де дорога бере праворуч, знаходиться «одягнута у бляху» дерев’яна трикупольна церква Св. Миколая (1925 р.). Проте, значно відомішою за цю церкву є вкрита ґонтом капличка, що знаходиться поруч. Зведена в першій половині ХІХ ст., вона примітна своїми написами на передній стіні про важке життя під панщиною у 1820 р., голод і холеру 1866 року. Трохи далі по дорозі з лівого боку, перед невеликим водоспадом на річці Виженці знаходиться ритуальна лазня-міква – колись надзвичайно важливий об'єкт у житті єврейської громади. Тут, за легендами, купалися вижницькі цадики-чудотворці. До сьогоднішнього дня над цим плесом збереглася табличка на івриті, однак цей напис в селі вже мало хто може прочитати.

За селом Виженка дорога минає бетонну естакаду, після якої повертає праворуч і відносно стрімким підйомом через ліс виводить на перевал Німчич.

Перевал Німчич

Перевал Німчич (586 м) – одне з найбільш мальовничих місць у Буковинських Карпатах, де, до речі, знаходиться однойменний туристичний комплекс. Звідси відкривається чудовий краєвид гірської долини, якою тече бурхливий Черемош. Дуже поетично про Німчич висловилася Леся Українка, яка побувала тут у липні 1901 року. «Раз заїхали високо на гору Німчич і побачили звідти при заході сонця щось таке гарне і срібне, як мрія». Неподалік від перевалу знаходяться найцікавіші пам’ятки природи Буковинських Карпат: дивовижні скельні утворення Соколине око та Протяте Каміння; печера Олекси Довбуша – відважного народного ватажка 30–40 рр. XVIII ст. Дістатися цих об’єктів можна лише пішими маршрутами. Вони нескладні й доступні для будь-кого, хто хоч трохи орієнтується на місцевості, проте, про всяк випадок, варто мати при собі GPS-навігатор, а в печері ще знадобиться ліхтарик.

Від перевалу Німчич до Протятого Каміння

Скелі Протяте Каміння утворилися в результаті виходу на денну поверхню потужних сірих пісковиків, а процеси вивітрювання надали їм чудернацьких форм. Вони вражають своїми гігантськими розмірами, монолітністю й неповторністю. Скелі розбиті тектонічними тріщинами (протяті, тобто пробиті) і по них утворено чимало порожнин різних розмірів: від одного до кількох десятків метрів. За легендою, ці тріщини утворилися інакше. Колись давно, горяни не мали зручного шляху, аби спуститися з гір, вони знайшли доволі легкий спосіб – нагрівали у казанах воду і виливали її на скелі. Окріп розмивав піщані породи і в результаті у гірському схилі утворювалися невеликі «протяті» проходи-печери. З того часу це урочище так і називають – «Протяте Каміння».

Але найцінніше в урочищі – це гігантська десятиметрова кам'яна арка «Соколине око» (Пн. 48°09'55", Сх. 25°09'37" або у частках градусів: Пн. 48.165278°, Сх. 25.160278°), рідкісна форма карсту в пісковиках, що утворилася на вершині 40-метрової скелі. Позаду арки, тобто з північного боку, у верхній частині скелі є невелика трикамерна печера. У печеру можна потрапити через два отвори, а два інших виходять крізь скелю через десять метрів зі східного боку.

Протяжність маршруту в обидва боки – 7,5 км. Від перевалу Німчич на південь прямує дорога, що починається поруч із рестораном й оминає бугельний підйомник. Через півтора кілометри, одразу після маленької каплички, слід повернути з дороги вправо та стежкою по схилу піднятися на хребет. Далі шлях проходить його гребенем, звідки відкриваються мальовничі краєвиди на долину Черемоша та Чорногори. Головною стежкою виходимо на найвищу вершину маршруту – гору Просічку (913 м), а потім по хребту спускаємося на галявину, на якій полюбляють зупинятися туристи. Ви її впізнаєте по згарищах від вогнищ та імпровізованих лавках. Навколо цієї галявини групами на схилі хребта й розкидані скелі «Протяте Каміння».
Дістатися до скелі «Соколине око» можна від галявини стежкою, що праворуч, тобто на північний захід, стрімко спускається у ліс. Якщо ж від галявини спуститися у південно-східному напрямку до ґрунтової дороги й далі у тому ж напрямку трохи пройтися нею, можна дістатися до нагромадження кам'яних брил, що височіють над поверхнею землі на 30-40 метрів – Протятого Каміння. Цією ж дорогою, рухаючись у зворотному напрямку, можна повернутися до перевалу Німчич.

Від перевалу Німчич до печери Довбуша

Печера Довбуша (Пн. 48°12'59", Сх. 25°08'02" або у частках градусів: Пн. 48.216389°, Сх. 25.133889°) являє собою вертикальну похилену тріщину тектонічного походження в масивних пісковиках шириною 1–1,5 м, висотою до 3–6 м, довжиною 22 м. Вона названа на честь легендарного народного героя Олекси Довбуша – гуцульського «Робін Гуда». За легендою, в 1740–41 рр. ватажок опришків діяв зі своїм загоном в районі сіл Підзахаричі й Розтоки. Ця печера служила одним із притулків повстанців. Печер, в яких ховався Довбуш, у Карпатах є кілька. За легендою, в одній з них він сховав свої скарби, можливо саме тут.

Протяжність маршруту в обидва боки – 7,3 км. Трохи спустившись по той бік від перевалу Німчич, знаходимо з правого боку дорогу, що відгалужується у північно-західному напрямку й вгору через ліс виводить на хребет «Берізка». На роздоріжжях слід обирати той шлях, який веде угору, аж поки не підійметесь на хребет. Тепер шлях проходить його гребенем через найвищу вершину маршруту – гору Верхоріччя (834 м). Стежка веде спочатку по самому гребеню хребта, а через 0,5 км після бетонного стовпчика (вочевидь геодезичного) бере ліворуч й униз в лісові хащі. Тут знаходимо нагромадження велетенських кам'яних брил з табличкою «пам’ятка природи» і під нею – чорний отвір печери. До перевалу Німчич вертаємось тим самим шляхом.

Путила

Якщо Ви завітали на перевал Німчич наприкінці весни, то варто ще відвідати Путилу (50 км звідси), де останньої неділі травня відбувається етнофестиваль «Вихід на Полонину». Їхати туди слід зранку, адже о 12-ій все закінчується.

Щоби дістатися Путили, слід вернутися до Вижниці тією ж дорогою, якою Ви приїхали на перевал. У Вижниці переїдьте міст через р. Черемош і далі, повернувши ліворуч, тримайтеся дороги уздовж цієї річки аж до села Усть-Путила. Також можна суттєво скоротити шлях – ризикнути і спуститися з Німчича в інший бік на дорогу, що веде до Путили, однак цей спуск не для легковика.

У селі Усть-Путила височіє скеля Кам’яна Багачка, або Заклята скеля, про яку на Путильщині живе легенда: «...Володіла колись усіма багатствами цього краю жорстока поміщиця-скнара. Одного разу попросила в неї голодна вдова шматок хліба. Люта багачка жбурнула їй... каменюку. «А бодай би ти сама скам’яніла!» – гнівно відповіла їй вдова. I сталося диво: на очах у людей багачка вмить перетворилася на камінь і застигла біля дороги на березі річки Путилка».

Далі на південь серед гір у мальовничій долині річки Путилка лежить селище Путила. Тут знаходиться музей-садиба українського літературного діяча Юрія Федьковича. Неподалік від садиби у 1886 році була збудована унікальна пам’ятка архітектури – церква Святого Миколая, під будівництво якої Юрій Федькович виділив землю. Щороку наприкінці весни в Путилі відбувається традиційне для Буковинських Карпатах свято, що перетворилося на фестиваль, – «Вихід на Полонину». Кожної останньої неділі травня пастухи збирають отари і відправляються у верхів’я гір, де вони пробудуть до осені. Все розпочинається з того, що трембіти сповіщають про початок свята, з гір у національному гуцульському вбранні спускаються мешканці довколишніх сіл і пастухи на конях. Лунають пісні, вихряться танці. Ватаг промовляє до чабанів: «Запаліть, хлопці, ватри, несіть цей вогонь полонини, та щоб не згасав він там все літо!» Дівчата співають, кроплять дорогу водою, встеляють її квітами, а пастухи вирушають у гори.

закрити